Рясним дощем з самого ранку заплакало весняне небо, плакали усі, хто прийшов сьогодні попрощатися й провести в останню життєву дорогу загиблого на війні молодого хороброго воїна-земляка з Антонівки Ігоря Костянтиновича Рябенка.
Скільки гірких сліз і невимовного горя принесла на українську землю ця непрохана клята війна. Страшні сповіщення про смерть не перестають надходити до осель наших співвітчизників, вселяючи нічим невгамовний біль і журбу у зболені серця батьків, які навіки ховають у землю найрідніше, найдорожче – свою радість, розраду, свою надію… Чорним смутком горе великої втрати увірвалось у долю родини антонівчан Костянтина Федоровича та Ольги Миколаївни Рябенків – 17 квітня на сході країни, під час виконання бойового завдання, загинув їхній старший син Ігор – хоробрий Воїн-Захисник Збройних Сил України.
Сьогодні, 24 квітня, багатолюдним потоком до будинку, де мешкав загиблий воїн-земляк, прийшли рідні, друзі, однокласники, побратими, знайомі, представники селищної влади, Антонівського старостату, вдячні жителі громади, аби підтримати у горі родину, вклонитися молодому Захиснику за ратний неоціненний подвиг та провести його в останню життєву дорогу.
Народився Ігор Костянтинович Рябенко 8 червня 1995 року у місті Миколаєві. Згодом сім’я переїхала на постійне місце проживання до села Антонівка Томашпільського району. Тут Ігор навчався у місцевій школі, по її закінченні вступив на навчання до Козятинського міжрегіонального вищого професійно-технічного училища залізничного транспорту. Відслужив строкову службу. У 2016 році продовжив служити, але вже за контрактом, був учасником АТО, брав участь у звільненні Донецька та Луганська. Був одружений, проживав і працював у селищі Погребище. Разом із дружиною Катериною виховували 4-річного синочка Олексія.
22 травня 2022 року солдат запасу Ігор Рябенко був мобілізований до лав ЗСУ. Він без вагань, послідувавши прикладу батька, знову мужньо став на захист рідної Вітчизни від посягань ворога-загарбника. Служив у званні солдат-навідник 4 штурмового відділення 4 штурмового взводу 1 штурмової роти.
Останній бій хоробрий український Захисник прийняв 17 квітня 2024 року, поблизу населеного пункту Очеретине Донецької області. Ворожий снаряд в одну мить навіки обірвав молоде життя воїна.
Ігор мав дуже велике і добре серце. Він був спокійним, скромним, доброзичливим, старався кожному чимось допомогти. А ще — найкращим у світі татусем і старшим братом, вірним другом та надійним побратимом. Водночас він був дуже відповідальним, рішучим і сміливим – завжди рвався у бій першим, бойові завдання виконував старанно і добросовісно. Він так мріяв, щоб чимшвидше настав мир на рідній землі, що повернеться додому, роститиме синочка, пригорне до грудей матусю, потисне сильну батькову руку. Але, на превеликий жаль, цьому вже ніколи не бути. Всі мрії безжально розтоптала війна.
У воїна залишилися батько, матір, брат, дружина, 4-річний синочок, родина.
Зі словами щирих співчуттів на траурному мітингу, що відбувся біля пам’ятника загиблим у Другій світовій війні односельчанам у центрі села Антонівка, до родини загиблого звернулися староста Антонівського старостинського округу Олена Балган, голова Томашпільської територіальної громади Валерій Немировський, начальник першого відділу районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підполковник Олег Кучерук, директор Антонівського ліцею Тетяна Павлова, поет-односельчанин Олександр Височанський.
Поховали молодого воїна-земляка Ігоря Рябенка з військовими почестями на Антонівському сільському кладовищі.
Спи спокійно, Герою. Вічна і світла пам’ять твоїй безсмертній душі. Твій ратний подвиг завжди буде жити у наших серцях, та у серцях кожного, для кого ти виборював та наближав Перемогу.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ УСІМ ПОЛЕГЛИМ ЗА УКРАЇНУ ГЕРОЯМ!
«
