Невід’ємним і необхідним атрибутом для цілісного функціонування й життєдіяльності кожного ранньомодерного міста було ведення господарства. Воно включало не лише роботу на чорноземах та сінокосах, а й ремесло, промисли і торгівлю.
Правовим підґрунтям господарської діяльності лучан певною мірою слугували королівські привілеї. Ще у 1502 році луцькі міщани отримали право на основі давньої Свидриґайлової грамоти послуговуватися лісом для будівництва домівок, пасовищами у королівських та інших володіннях в околицях Луцька. Водночас міській громаді було заборонено брати бортне дерево і користуватися сіножатями не міської власності.
Замок у Луцьку. Зображення з журналу Znicz за листопад 1936 року
Дозвіл великого князя на користування угіддями поблизу Лучеська був надзвичайно корисним для міської громади маґдебурзького присуду і вкрай невигідним для власників тих ґрунтів. Останні, дбаючи про власні прибутки, часто ішли всупереч волі й наказам державця.Герб Свидригайла «Погоня», зображення близько 1440 року
1545 року лучани скаржилися на князя Матвія Четвертинського, який забороняв міщанам випасати коней та худобу на звичних випасах. Збентежені міщани вказували, що то було їхнє прадавнє право й території для господарювання. Пасти тварин можна було аж до Яровиці і далі – до гори. Князь на міщанські звинувачення відповідав, що не порушував нічиїх прав, а лучани, випускаючи свою худобу, чинили значну шкоду його городам і нищили уже вирощене там збіжжя.
Читати ще: З історії міського повсякдення: житло, хатнє начиння й одяг лучан 400 років тому
Подібну скаргу репрезентанти міської громади Луцька подавали перед ревізорами і на пані Дахнову, якій належав фільварок на передмісті. Міщани, відстоюючи даровані їм вольності, протестували, бо ж «до того фільварку чимало поля королівського, міщанам дарованого, забрано». Лучан обурювало те, що на міській землі, де міщани раніше випасали власну худобу, тепер мешкали піддані пані Дахнової, розміщувався її двір з будинком, а також корчми та торговельні ятки, присутність яких на передмісті завдавала значної шкоди міському господарству та казні.Випас худоби у Луцьку на панорамі міста ХІХ століття
Становище міщан у просторовому відношенні та сфері володіння й користування земельними угіддями в околицях Луцька у ХVІ століття було складним. Люстратори, підсумовуючи загальний стан міських пожитків у 1545 році, зазначали, що лучани «фільварків і поля з сінокосами жодної п’яді не мають. Та й то не був край лихам міщан: коня, теляти з поросям й гусьми випустити не мали де – з одного боку замкові, а з іншого – ключові угіддя, а з третього – князівські й панські служебники б’ють і грабують».Наполеон Орда. Каплиця на передмісті. Зображення з Краківського національного музею
Якщо худоба міщан ступала на панську землю чи сінокоси, з лучан збирали специфічне мито – з кожної ноги великої худоби брали по грошу, від малої худоби, свиней та гусей – по пенязю.Микола Кулеша. Руїни замку в Луцьку. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Читати ще: Сюжет із повсякдення лучан 400 років тому
Не кращий вигляд мало господарювання старостинських підданих. Мешканці Гнідави, які трудилися на благо замку, на своїй господарці мали вісім волів, вісім курок, стільки ж гусок, дванадцять каплунів. Біля двору був засипаний ставок й розміщувалися два городи: один засіяний маком, а інший – городнім насінням. Володіли гнідавці й випасами для худоби, мали для того пастухів, вирощували жито. Натомість їхні колеги з Красного годували лиш шестеро свиней та культивували овес.Ян Конопацький. Вигляд з Красного, ХІХ століття
Тож у ХVI столітті чітко простежується аграрний характер Луцька, як і інших європейських міст того часу.
Оксана ШТАНЬКОЗнайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Повідомити
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
