На жаль, біда в сім'ю іноді вривається зненацька, коли не очікуєш. У житті багато випадків, коли людина зранку, як завжди, з надією заробити на сім'ю пішла на роботу, а через нещасний випадок чи захворювання втратили не те що заробіток, а й – здоров'я, нерідко й життя. Люди у відчаї шукають допомоги у роботодавця, влади, суспільства…
Сьогодні, коли в Україні війна — дуже багато працівників втрачають найцінніше, що у них є – здоров'я та життя.
Знизити захворювання,нещасні випадки на виробництві можна. Найперше — завдяки підвищенню рівня технології та контролю за дотриманням інженерно-технічними працівниками своїх обов'язків, модернізуючи виробництво, підвищуючи рівень промислової безпеки шляхом економічного стимулювання роботодавців, аби ті створили людям належні умови праці.
«Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці…» (ст.4 Закону України «Про охорону праці»). Тобто первинне і головне завдання роботодавця, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання – життя і здоров'я працівника. Зрештою, це конституційна константа. На жаль, практика сьогодення свідчить про недотримання цих основоположних принципів у повсякденному житті.
В умовах економічної ( спричиненої війною ) кризи та спаду виробництва роботодавці скорочують персонал, об'єднують посади. При цьому часто питання охорони праці стають другорядними, під скорочення потрапляють працівники служби охорони праці.
Гасло «Надаєш роботу — створюй безпечні умови праці» — є обов'язковим далеко не для кожного керівника-роботодавця.
Людину, зайняту на виробництві, небезпека підстерігає на кожному кроці. І навіть за умови ретельного дотримання вимог інструкції з охорони праці ніхто не може гарантувати їй збереження життя і здоров'я. Люди хворіють не стільки від впливу виробничих факторів, як через незадовільний стан здоров»я, психофізіологічні стреси спричинені війною, порушення санітарії, трудової та виробничої дисципліни, власну легковажність.
Підсумовуючи вищесказане, хотілося б відмітити, що працівники Пенсійного Фонду України відносяться до однієї з найблагородніших і гуманніших серед всіх професій, що відносяться до сфери соціального захисту громадян.
Наша робота складна, відповідальна і водночас вкрай потрібна людям щодня. Особливо сьогодні, коли серйозним викликом соціальній безпеці стала війна.
Наш обов'язок допомагати людям, які втратили працездатність-допомагати не лише матеріально, а насамперед своєю увагою і чуйністю, добрим словом і конкретною справою, і це ми намагаємось робити.
«
