Починаємо з просіювання інформаційного хаосу у спільноту творців
Хто є стратегом українського наративу? Хто є втілювачем або ж втілювачами? Яка його мета, ціль, конструкція? Чи усвідомлюємо ми, що живемо в конструкціях чужих та ворожих нам наративів?
У цій статті запрошуємо широко обговорювати цей життєво важливий дискурс.
19 лютого Міністерство культури та стратегічних комунікацій організувало в “Укрінформі” “круглий стіл”, щоб провести аудит уже напрацьованих матеріалів та обговорити подальші заходи.
Це ще на один крок наблизило до спільності у цілях і діях творців та трансляторів українського стратегічного наративу – стратегічного наративу для України.
Дмитро Золотухін, радник міністра, декларує мету таких подій: проактивне утвердження українського стратегічного наративу в інформаційному просторі як усередині країни, так і за її межами, та зменшення частки реагування на деструктивні ворожі наративи. Також Дмитро описує концептуальні блоки стратегічного наративу, додаючи до класичного Грушевського “Хто такі українці і чого вони хочуть” елемент “Що українці про себе розповідають різним аудиторіям”.
У цьому тексті прагнемо навести фокус на сенси, інструменти та процеси.
Почнемо із сенсів. Є багато наукових текстів та навколонаукових оповідок про те, чим є стратегічний наратив і як його потрібно аналізувати.
З англійської та французької narrative – це оповідь. Походять вони від латинського narrare – розповідати. Тоді що ж таке наратив? Це розповідь, оповідь, історія, оповідання (як нарація чи як жанр)? Якщо жанр, то чи це є притча, оповідання, повість, роман, замальовка, шарж?
З грецької strategos – це мистецтво полководця. Водночас ми вважаємо об’єкт стратегічним, коли він є визначальним для нашого існування.
Об’єднуємо слова й отримуємо 3 виміри розуміння стратегічного наративу: сутнісний, процесний та функціональний.
СУТНІСТЬ:
Наратив – це (вічна) оповідь про героя, який долає зло.
Це не стільки процес оповідання оповіді, як сама оповідь: зі своїм сюжетом, шляхом героя, кульмінацією та кліфгенґерами.
Український контекст і статус фіналу оповіді як передумови збереження України робить цей наратив українським та стратегічним.
Наратив стає стратегічним, коли він містить сюжет та план досягнення найбільшої амбітної мети. Інакше це можна кваліфікувати радше як “фантазм”, “симулякр”, “вигадки”, або в найкращому випадку як “гарну ідею”, але не наратив.
Якщо ви пишете оповідь (наратив) нації, опишіть її сюжет, а не лише фінал. Опишіть його мовою економіки, військової стратегії, медицини, культури та освіти. Знайдіть паралелі, парафрази, алегорії. Знайдіть схожі сюжети, які приводили до досягнення мети.
Стратегічний наратив має означувати шлях і нариси рамки інструментарію, а не лише “щасливе майбутнє”. Адже герой на початку оповіді якщо й уявляє фінал, то як щось недосяжне, допоки ви як оповідач не проведете його шляхом героя.
Адже стратегічний наратив – це настільки ж сенс, як і функція.
ФУНКЦІЯ:
Стратегічний наратив діє у вигляді повідомлення. Проголошенням самим собі спільної репрезентації спільноти своїх.
Насамперед стратегічний наратив – це наша оповідь нам самим про нас самих. Це оповідь про досягнення спільних цілей спільноти своїх. А вже на основі неї ми формуємо лаконічні образи для зовнішніх аудиторій. Важливо: не навпаки! Навпаки – це поведінка нації дітей, які хочуть здаватися кимось, імітувати дорослих, а не бути та не стати.
Не “нас такими хочуть бачити, тому ми такими й будемо”. Натомість: “ми саме такі й свідомо визначаємо, у якому образі вийти на публіку зараз”.
Також наголошуємо, що стратегічний наратив описує не нинішній статус самосприйняття (часто фентезійно спотворений), а формує дороговказ до майбутнього статусу.
► Так само не варто покладати на стратегічний наратив зайві функції та, відповідно, надії. Це лише одна із форм саморепрезентації. Він не спроможний замінити собою повноцінне спільне конструювання національної ідентичності у культурному, освітньому, громадському й державному компонентах. Наприклад, теза “українці – космічна нація” не є стратегічним наративом. Це радше одна з інтерпретацій національної ідентичності. Стратегічний наратив для цієї інтерпретації: “Українці матимуть колонію на Марсі через 20 років”.
ПРОЦЕС:
Стратегічний наратив – це спільно узгоджена конструкція, яка має розвиватися в динаміці. Кожне слово тут є передумовою успішного функціонування стратегічного наративу в Україні. Конструкція означує конструйованість наративу.
► Так, очевидно, у якомусь надто строкатому та “багатовекторному” вигляді він існує. Кожен з окремих творців наративу має своє уявлення, яке з різною ефективністю транслює в дискурс, де конкурує з іншими індивідуальними творцями і, найголовніше, пропагандистськими машинами ворожих країн. Проте для нас ключовим є те, що стратегічний наратив є конструйованим.
У такому разі хто конструює? Хто стратег наративу? Якщо спростити, то або державна пропагандистська машина, або індивідуальні творці. Поети, митці, композитори, винахідники, філософи, громадські діячі, науковці.
Бачимо 3 сценарії конструювання:
Тому що стратегічний наратив потребує повторюваних дій та практик з боку творців, узгоджених між творцями норм та принципів, спільної обґрунтованої мети та спільних цінностей.
Звісно така спільнота потребуватиме мережі образотворців та трансляторів наративу (пригадаємо ідею Олега Покальчука на “круглому столі”).
Вважаємо, що третій сценарій є для України єдиним можливим шляхом. Тому мета української спільноти-творців – формувати такий стратегічний наратив, який буде свідченням спільності конструювати у динаміці.
І визнали вони, що слово було і буде першим. І що наратив визначав та визначатиме наше майбутнє та нас у майбутньому. І що той, хто має стратегічний наратив, має і стратегію найближчої перемоги та майбутніх перемог. І обрали вони єдність та спільність. У цілях та діях.
І створили вони спільне слово: слово дії, слово мети, слово майбутнього.
І створили вони спільноту, щоб спільно оповідати це слово. І найшли вони своє місце серед інших спільнот, і були визнані тими, хто оповідатиме. І приходили до них ті, хто переказував це слово іншим, хто творив цим словом мистецтво, науку, Державу.
Тож як досягти цієї мети?
Пропонуємо таку послідовність:
Блок-схема:
Інтеграція – узгодження – маніфестація – інституціоналізація – конструювання – декомпіляція – ретрансляція – моніторинг
Надалі діяльність утвореного інституційного суб’єкта матиме циклічну природу:
Блок-схема:
Запит на оновлення саморепрезентації від нації та/або держави – обробка запиту від спільноти творців та конструювання відповіді – маніфестація стратегічного наративу – конструювання т/з на декомпіляцію наративу – створення образів стратегічного наративу та супровідного контенту – комунікація стратегічного наративу з боку ретрансляторів – моніторинг сприйняття образів наративу та його відтворення – моніторинг нових запитів.
Одним із завдань такого суб’єкта буде спонукати суспільство продуктивно фантазувати. Мріяти, але не марити. Мислити, а не додумувати. Осмислювати та замислюватися.
Спонукати громадянина проєктувати себе і свою роль у сюжеті оповіді.
Загалом ми як творці стратегічного наративу намагаємось знайти інструмент, яким оцінити, як фантазувати, щоб здобути практичне, уречевлюване. Як вибудувати конструкцію, яка просіюватиме фантазії у практичні ідеї, а вигадки в оповіді.
Тож почнімо з просіювання інформаційного хаосу у спільноту творців.
Богдан Бевза
Руслан Кириленко
Група Співречники
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
