24 серпня, у День Незалежності України, коли наша держава виборює право на свободу у жорстокій війні, громада Олександрівки схилила голови у скорботі, проводжаючи в останню дорогу свого земляка – Захисника України Анатолія Михайловича Хабла. Його життя стало жертовним внеском у боротьбу за незалежність і мир на рідній землі, а подвиг – символом незламності українського воїна.
Провести Героя в його останню дорогу прийшло багато людей – рідні, друзі, знайомі, побратими, керівництво громади та місцевого старостату, односельці.
Народився Анатолій Михайлович Хабло 4 квітня 1980 року в селі Олександрівка у родині, де завжди цінували працю і добро. Деякий час сім’я проживала у селищі Вапнярка, тут Анатолій навчався у місцевій школі №2. Після закінчення 10 класів юнак вступив до Ладижинського технікуму механізації, згодом відслужив строкову військову службу.
У 2000 році родина знову повернулася на проживання до рідної Олександрівки. Анатолій прагнув здобути вищу освіту й вступив до Вінницького педагогічного університету ім. М.Коцюбинського на відділ «трудове навчання». Певний час працював учителем у Олександрівській школі, де за його ініціативи були створені гуртки з різьби по дереву. Учні з любов’ю горнулися до свого наставника, переймаючи його майстерність і щиру любов до деревини. Будь-який шматочок дерева буквально оживав у його вмілих руках, перетворюючись на витвір мистецтва чи корисну річ для господарства.
У 2020 році Анатолій одружився з томашпільчанкою Мариною. Сім’я проживала у селищі Томашпіль. У 2022 році в подружжя народився довгоочікуваний синочок. У маленькому Назарчику Анатолій бачив сенс свого життя, віддаючи йому всю ніжність і турботу люблячого батька.
Анатолій до всього мав хист і золоті руки, був знаним майстром з євроремонту: у багатьох оселях Олександрівки, Томашполя та навколишніх сіл ще довго житиме тепло його душі і праці. Чимало добрих справ встиг він зробити й для дитячого садочка «Сонечко», який нині відвідує його маленький синочок Назарчик. Усе, що він робив — робив до ладу й на совість.
Анатолій був дуже доброю, чуйною людиною – завжди готовим допомогти, уважним сином, турботливим братом і дядьком. Усе його життя було сповнене добра, щирості і служіння людям.
16 березня 2026 року Анатолій Хабло був призваний на військову службу Тульчинським РТЦК та СП. Служив у званні солдат стрілець на посаді номер обслуги другого мотопіхотного відділення першого мотопіхотного взводу другої мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону. Усі поставлені бойові завдання виконував сумлінно і з великою відповідальністю, за що мав велику повагу серед побратимів.
17 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу села Раківка Бериславського району Херсонської області наш земляк Анатолій Михайлович Хабло загинув смертю хоробрих. Його військова дорога була недовгою, але сповненою мужності та відваги. Подвиг Анатолія – символ незламності українського воїна, який віддав найдорожче заради миру на рідній землі.
Чин поховання здійснив священник Православної Церкви України, протоієрей Сергій. Траурний мітинг відбувся у центрі села, біля пам’ятника воїнам-односельцям, загиблим у Другій світовій війні. До родини загиблого зі словами співчуття звернулися Томашпільський селищний голова Валерій Немировський, колишня колега по роботі в школі Тетяна Крижанівська, а також офіцер відділення цивільно-військового співробітництва першого відділу Тульчинського РТЦК та СП, капітан Роман Снісаренко.
Світла пам’ять про Воїна Захисника України Анатолія Хабла назавжди житиме в серцях рідних, друзів, односельців та вдячних співвітчизників. Його ім’я вписане у серце матері України, за свободу й незалежність якої він жертовно поклав своє життя.
Доземний уклін і незгасна вдячність Тобі, Герою!
Вічна і світла пам’ять усім полеглим Захисникам і Захисницям!
«
