«…Усі часи спресовані в мені.
А як це передати на папері?»
Володимир Іванців
30 жовтня в Білій Церкві відбувся вечір пам’яті письменника-краянина Володимира Іванціва.
Цього року поету, перекладачу, літературному критику, публіцисту, Почесному громадянину нашого міста виповнилося би 88 років, але вже шостий рік його немає з нами.
Володимира Опанасовича пам’ятають просвітяни, освітяни, письменники, журналісти, жителі нашого міста. Його учні та друзі, а також представники місцевої влади, громадськості, учнівської та студентської молоді зібралися у приміщенні Центральної бібліотеки, аби пригадати його життєвий та творчий шлях, а також сказати слова щирої вдячності за його творчість, наставництво, нелегку та наполегливу працю заради збереження, розвитку та популяризації української мови та культури.
Начальник управління культури і туризму Білоцерківської міської ради Юлія Ковальська під час заходу наголосила, що Володимир Іванців завжди включався в усі процеси життя нашого міста, державотворення. Саме за його ініціативи було створено Білоцерківське міськрайонне об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта», яку він очолював майже третину свого життя, залучав до неї нових прихильників, організовував і проводив заходи для підтримки та популяризації національної культури, історичної правди про наше минуле і звільнення української мови від вікових утисків Московщини. Започаткував літературний фестиваль «Соборний дзвін», під час якого лунали пісні на слова його віршів тощо. Він завжди переймався долею України і першим почав писати про Голодомор, за що був нагороджений Президентом України Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Був справжнім другом ще тодішнього відділу культури міської ради і навіть писав сценарії до заходів, які відбувалися за його ініціативи; був прямим і відвертим не лише в розмові, але і в письмі. Також був люблячим батьком і дідусем, важко пережив втрату доньки. Мав багато друзів та шанувальників його творчості.
Депутат Білоцерківської міської ради, директор школи мистецтв №1 ім. Юрія Павленка Леся Крижешевська зазначила, що у пам’яті він залишився борцем, зброєю якого було слово правди; зауважила, що саме він ще у 80-х роках згуртував інтелігенцію нашого міста, ініціював поширення української ідеї, і разом із діячами у сфері культури Юрієм та Тамарою Павленками виступили з просвітницькими лекціями майже в усіх навчальних закладах міста, відкриваючи правдиву історію України. Також відмітила, що його постать незамінна, і в Білій Церкві одна з вулиць заслужено названа на його честь, а пам’ять про нього житиме завдяки діяльності працівників культури, бібліотекарів нашої громади.
Своїми спогадами про великого майстра слова також поділилися: голова Білоцерківської «Просвіти», координатор волонтерської групи «Час Змін» Костянтин Климчук, просвітянка та вірна учениця Таїна Братченко, письменник Володимир Дідківський, завідувач бібліотеки-філії №5 Світлана Хмільова, Марина Василенко – мама скульптора Максима Василенка, у творчих починаннях якого велику роль зіграли наставництво та підтримка саме Володимира Іванціва.
Під час заходу друзі та учні Володимира Опанасовича пригадали, що він завжди давав впевненість в собі, відчував стиль, наставляв, спонукав іти вперед та не боятися випробовувати себе в нових жанрах. У людях він найбільше шанував такі риси, як людяність, принциповість і правдивість, і свої вірші він ніби не писав, а творив серцем та душею. Творча співпраця з Володимиром Іванцівим дала змогу краще розкрити власні таланти таким відомим в нашому місті постатям, як Галина Невінчана, Петро Розвозчик, Володимир Дідківський, Костянтин Мордатенко, Віктор Євтушенко та ін.
Під час заходу присутні переглянули фільм про Володимира Іванціва, який був знятий у 2016 році. За участю друзів та учнів Володимира Опанасовича, а також юних талантів – вихованців школи мистецтв №1 ім. Юрія Павленка, пролунали поетичні рядки та пісні, написані на вірші нашого видатного земляка.
Про письменника
Іванців Володимир Опанасович (30 жовтня 1936 р. – 10 липня 2019 р.) народився у місті Біла Церква в родині декласованого священника, який зазнав комуністичних репресій.
З 1944 р. до 1950 р. навчався в Білоцерківській семирічній школі №12, а з 1950 р. до 1953 р. – у середній школі №9.
1954 року став студентом Київського політехнічного інституту, металургійного факультету за спеціальністю «Інженер-металург з лиття чорних і кольорових металів».
Закінчив металургійний факультет Київського політехнічного інституту (1959), факультет журналістики Київського державного університету (1966). Працював на підприємстві «Білоцерківсільмаш» (1959–2001): від 1986 – редактор багатотиражної газети «Машинобудівник». Керівник літературної студії «Заспів» (від 1991).
Засновник видавництва «Альманах „Біла Церква“» (1995), у якому надруковано український переклад повісті «Тарас Бульба» М. Гоголя (1997). Як поет дебютував віршем «Юність мого покоління» у районній газеті.
Автор збірника-есе і літературно-критичних статтей «Подолання синдрому Гоголя» (2006). Упорядник книги спогадів «Голокіст» (1992), літературної антології «„Заспів“ на Пороссі» (2001), матеріалів науково-практичної конференції «Голод 1932–33 рр. — найбільша трагедія України» (2003), збірників літературної спадщини гетьмана Івана Мазепи «През шаблю маєм права» (2004), «Автограф кохання», «Окраєць часу» (2011), «Кобзар білоцерківський» (2014), «Відкритим текстом» (2014), «Поглянь на себе у своїй сльозі» (2016), «Смак води, або Бог не пустомолот» (2019) та низки інших.
Переклав низку творів з болгарської, чеської та інших мов.
Лауреат міської літературно-мистецька премія імені І. С. Нечуя-Левицького 2003 року.
У 2016 році в Білій Церкві було започатковано конкурс читців поезії імені Володимира Іванціва.
28 липня 2022 року у місті Біла Церква вулицю Чкалова перейменували на вулицю Володимира Іванціва.
Фото
