У селі Березівка Івано-Франківської громади відкрили меморіал, що є символом глибокої шани та вдячності полеглим Героям. Вони поклали свої життя на вівтар свободи та незалежності України. Цей пам’ятний знак увіковічує імена Володимира Гураля, Василя Грицка та Руслана Римика – відважних воїнів, чия мужність та самопожертва стали опорою для всієї країни.
Анотаційні дошки відкрили та освятили на велике релігійне свято — Зіслання Святого Духа. А поруч облаштували пам’ятний сквер. У зворушливій промові староста села Василь Римик згадав кожного з полеглих воїнів, чиї життя обірвала війна.
«В мене виникла ідея така: сьогоднішньому дню приурочити облаштування нашого скверика і меморіальних дощок. Хочу щиро подякувати Руслану Романовичу, заступникам міського голови, секретаріату міської ради, управлінню капітального будівництва за таке вчасне й якісне облаштування цього скверика. Ви знаєте, ніби ще вчора зустрічався з Володею — такий був завжди балакучий, життєрадісний. Ніби вчора бачився з Русланом — такий жартун завжди був, але справедливий. Ніби вчора бачив Василя — такий завжди серйозний, розсудливий. А сьогодні вони дивляться на нас з цих меморіальних дощок. Я хочу від імені всієї громади висловити шану і подяку матерям, дружинам, дітям за ваших синів, чоловіків, за ваших батьків», — говорить староста села Василь Римик.
Руслан Римик із родини активних патріотів, з юних років виховувався у любові до України, що визначило його шлях. Він брав активну участь у подіях Майдану та Революції Гідності, а з початком російської агресії на сході України воював у зоні АТО у складі розвідувальної роти 25-ї Окремої повітрянодесантної бригади. Із початком повномасштабного вторгнення, з 25 лютого 2022 року, він знову став до лав ЗСУ, пройшовши найгарячіші точки у складі 10-ї Окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Руслан Римик заслужено отримав чимало бойових нагород, остання з яких — «Золотий Хрест» — почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного. Цю нагороду мали вручити йому 6 грудня 2023 року, але в ніч на 6 грудня він загинув у бою з російськими військами поблизу села Берестове, на Донеччині.
Орися Римик, мати полеглого Руслана Римика, поділилася щемливими спогадами про свого сина, який був патріотом і виховав таким же свого 22-річного сина Любомира, з яким вони воювали на тому ж військовому напрямку. Жінка згадує патріотизм Руслана та останній діалог, що назавжди закарбувався в її пам’яті.
«Він взагалі був такий патріот, любив Україну, як і його батько. Ми дуже так його в цьому виховували, і він так пішов на Майдан, а потім в АТО. Потім і на війну за першим дзвінком: тільки йому подзвонили, він на другий день поїхав. Найкращий! Що можна про сина сказати. Цікава дитина була, гарно вчився. Допомагав мені. Пам’ятаю наш останній діалог, він сказав: «Мамо, я передзвоню». А потім вже не було цього «потім». Від мене ще прихоували, і хлопці його знали вже, і другий мій син знав, вони не знали, як мені сказати. Я не могла припустити такої думки», — ділиться спогадами мати Орися Римик.
Василь Грицко, слюсар-механік за фахом, добровільно став на захист України у 2015 році. В зоні АТО він служив старшим радіотелефоністом, а згодом — кулеметником, за що був нагороджений орденом «За участь в антитерористичній операції» та медалями. З початком повномасштабної війни, Василь знову пішов на фронт у складі 7-го окремого Івано-Франківського стрілецького батальйону. Після оборони Харківщини, його підрозділ дислокувався на Донеччину. У квітні 2023 року Василь отримав поранення, але продовжив боротися. Свій останній бій він прийняв 25 травня 2024 року на Луганщині, прикривши собою побратимів. Був посмертно відзначений медаллю «Захисник Вітчизни» та за «Мужність, відвагу та героїзм у захисті Вітчизни».
Звертаючись до громади, Надія Федорів, дружина полеглого Василя Грицка, подякувала за вшанування пам’яті Героїв. Вона наголосила, що вони захищали нашу землю, а тепер оберігають нас з небес, аби ми жили, боролися і пам’ятали їх.
«Дорогі односельчани, гості такого нашого скорботного свята. Хочу, щоб ми надалі не збиралися так сумно, щоб ми збиралися веселіше. Дякую вам, що ви вшановуєте пам’ять наших рідних, наших батьків, наших дітей, наших чоловіків, наших друзів. Вони стали в стрій земний, захищали нас, боронили нашу землю, бо якби не вони – ми б тут не стояли. Зараз вони стоять у небесному строю, захищаючи нас своїми крильми, щоб ми жили, продовжували боротися, щоб ми їх пам’ятали», — вважає дружина Надія Федорів.
Володимир Гураль вступив на контрактну службу до ЗСУ у 2020 році, ставши гранатометником 14-ї ОМБр, де воював у зоні АТО. З початком повномасштабного вторгнення, як навідник САУ «Гвоздика», брав участь в обороні Києва, звільненні Харківщини, а також у боях під Херсоном, Сєвєродонецьком та Лисичанськом. Попри поранення, повертався у стрій. Згодом перевівся на посаду стрільця-санітара 33-ї ОМБр, продовжуючи евакуювати поранених на Запоріжжі. Загинув 29 жовтня 2023 року під Роботиним на Запоріжжі, посмертно нагороджений низкою відзнак.
Відкриття Алеї Слави в Березівці, поруч з могилами воїнів УПА, символізує нерозривний зв’язок поколінь захисників, які боролися за незалежність України. Міський голова Руслан Марцінків наголошує: такі меморіали — це важлива частина нашої пам’яті про загиблих. За його словами, кожне село має до Дня Незалежності відкрити таку алею, аби гідно вшанувати тих, завдяки кому ми маємо Українську державу.
«Ми в кожному селі відкриваємо такі Алеї Слави наших Героїв. Сьогодні відкриваємо в селі Березівка, саме на Зелені свята — це давня традиція українців вшановувати героїв, які загинули на різних війнах за незалежність. На жаль, бачите, тут біля могили воїнів Української повстанської армії ми сьогодні відкриваємо алею новітньої московсько-української війни. Тому шануємо гідно і кожне село сьогодні має до Дня Незалежності відкрити таку алею Героїв, де вшанувати пам’ять тим, завдяки кому ми маємо Українську державу», — підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.
Також у цей день провели благодійний захід у Березівці, де зібрали гроші для захисників.
