Нині українська наука і фізика зокрема — на роздоріжжі. Що потрібно врахувати, щоб це роздоріжжя подолати
Чи може бути війна основним стимулом для розвитку науки? Історія людства каже, що так. Водночас, в Україні вона може бути і тим, що цей розвиток стримує – зокрема, через обмежене фінансування. Сьогодні українська наука і фізика зокрема – на роздоріжжі. З одного боку, до розробок наших вчених – фізиків і не тільки наразі прикута увага всього світу. З іншого – відтік наукових кадрів, забагато і водночас замало університетів. Що потрібно врахувати, щоб це роздоріжжя подолати – питання складне і комплексне. Але його вирішення – запорука перемоги України.
ЯК ЗМІНИЛАСЯ УКРАЇНСЬКА НАУКА ЧЕРЕЗ ВІЙНУ
Війна стала досить потужним стимулом для розвитку української науки – у тому числі через потреби українського оборонного сектору і це абсолютно природньо. Наразі більшість галузей в Україні зосереджені на розробках, які можуть допомогти Україні вистояти на полі бою і здобути Україні справедливу перемогу. Втім, наука – та галузь, яка тою чи іншою мірою завжди працює, зокрема, на потреби оборонного сектору і у цьому немає нічого дивного. Водночас, говорити, що ми як науковці робимо у цьому плані достатньо, не варто. Наукових розробок і досягнень ніколи не достатньо – це запорука розвитку.
Протягом розвитку людства війна була основним стимулом як для розвитку науки, так і для розвитку технологій тощо. Річ у тім, що під час воєн особливо чітко стає зрозумілою важливість нових ідей і їх запровадження. Взагалі людина розумна – Homo sapiens, відрізняється від інших Homo своїм мозком. Він, власне, і є тим, що її зробило людиною. Тому, як показує наша історія, при змаганні окремих общин, націй, все, що стосується здобутків завдяки роботі нашого мозку, виходить на перший план. У кого здобутки кращі, той виграє.
Зрозуміло, що у порівнянні з витратами на війну, витрати на науку мізерні, але задля реалізації її потенціалу на повну – витрати потрібні значно більші. З іншого боку, на розвиток науки зараз працює нематеріальна складова. Наприклад, те, що молодь зараз не може виїжджати за кордон, на розвитку науки відображається швидше позитивно – на прикладі Київського академічного університету ми бачимо, що більше молоді – аспірантів, залишаються в українській науці. Звісно, закордонні колеги – науковці також намагаються усіляко допомагати. Водночас, як наслідок війни – наші студенти-науковці, зокрема як і українці загалом, стали більше пишатися своєю країною, що також позитивно впливає на розвиток української науки.
ФІНАНСУВАННЯ НАУКИ – НЕ ЄДИНА ЗАПОРУКА ЇЇ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ
Фінансування науки можна вважати однією з передумов її успішного розвитку. Однак, за останні 3 роки сказати, що збільшилось фінансування з держбюджету, я не можу. Водночас, у нас уже кілька років працюють програми Наукового фонду досліджень, метою якого є надання грантів для підтримки наукових досліджень і розробок. Це – безумовний плюс. Крім цього, є певні кроки у напрямку збільшення фінансування з боку Академії наук. Більше того, зараз відчутно легше стало отримувати міжнародні проєкти, міжнародну допомогу.
Усередині держави також є усвідомлення, що фінансове забезпечення безумовно важливе для розвитку науки на високому рівні. Однак воно – не єдина запорука для цього. Важливі також підтримка і підвищення престижу науки, і для цього є багато способів. Зокрема, більш уважне ставлення до потреб молоді, яка займається наукою. Одна з них – житлова, оскільки через відсутність житла як на рівні гуртожитків, так і на рівні можливості заробити на купівлю власного житла, молоді науковці не завжди можуть мати достатньо часу задля того, щоб займатися наукою повноцінно.
Крім цього, важливим аспектом, який впливає на розвиток науки, є кількість університетів. Утім у випадку України їх не замало, а навпаки – забагато. Університетів різних профілів, створювати які свого часу стало престижно. Водночас, університетів з підготовки, технічних чи природничих наук, у порівнянні з іншими у нас бракує. Тому важливо, щоб держава визначила пріоритети – розвивала ті напрями, які у цьому контексті для неї важливі. Нам бракує комплексного розуміння і відповідно – комплексної політики щодо налагодження звʼязку науки з тими галузями, в яких використовуються її розробки. Наприклад, науки з виробництвом, і того, як цей звʼязок реалізувати.
УКРАЇНА ПОСТІЙНО ВТРАЧАЄ НАУКОВІ КАДРИ, АЛЕ У ЦЬОМУ Є І ПЛЮСИ
Відтік наукових кадрів, який відбувається у тому числі через брак фінансування і створення для науковців сприятливих умов для роботи – явище для України не нове. Водночас, із цим стикається далеко не одна Україна. Таке явище спостерігається навіть у розвинених країнах на кшталт Німеччини, США. Вони також втрачають науковий потенціал, коли молоді науковці йдуть у бізнес, або комп'ютерне програмування. Тобто цей процес природний і притаманний всім країнам. Безперечно, в Україні це явище більш помітне, оскільки наші науковці шукають, де їм цікавіше займатися наукою, де є більше можливостей для цього, де вони можуть спокійно жити і не підробляти в інших місцях для того, щоб займатися наукою.
Якщо ти займаєшся наукою і отримуєш достатнє фінансування через гранти, ти можеш про це не думати. Але таку можливість мають далеко не всі. Загалом, якщо порівнювати з умовами, які створені у тих же країнах ЄС, в Україні умови обʼєктивно гірші, тому є природний відтік. Ті українські науковці, які їдуть, так чи інакше здобувають науковий досвід. Інше питання – чи захочуть вони повертатися для того, щоб потім працювати для української науки. На жаль, відповідь може бути невтішною.
Водночас, чим більше українських науковців успішно працюють на Заході, тим легше нам створювати міжнародні кооперації і міжнародне наукове партнерство загалом. Тому це одночасно і плюс. Але цей плюс не перекриває очевидний мінус, тому у випадку збереження українського наукового потенціалу потрібно шукати правильний динамічний баланс – для нас це питання напрочуд актуальне і ми досить багато уваги приділяємо пошуку варіантів, як це покращити.
ОСВІТА ДЛЯ НАУКОВЦЯ: ХТО МАЄ ВИКЛАДАТИ
Для Київського академічного університету війна також стала причиною багатьох змін, але переважно кількісних. Водночас, важко сказати про те, чи завадила вона, чи навіть допомогла. Ми продовжуємо працювати по тих проєктах, які запустили ще до війни, і однозначно з'явилися нові можливості, оскільки багато людей хочуть допомогти Україні, тож по деяких проєктах ми маємо продовження. Водночас, з'явилося розуміння, що у порівнянні з витратами на війну, витрати на науку були взагалі ніякі.
Говорячи про зміни, слід враховувати специфіку Київського академічного університету як ЗВО. Йдеться, по-перше, про те, що КАУ – пілотний проєкт дослідницького навчання. Наша задача – продемонструвати, що навчати науці потрібно через дослідження. Тільки коли студенти залучаються до реальних досліджень, роблять реальну справу, вони навчаються. Наука загалом і фізика зокрема, не є тим, чому можна навчити, якщо просто розказувати – потрібно долучатися на прикладі. Відповідно, розвиток КАУ за ці роки був зосереджений на розвитку наукової складової, яка здатна зацікавити студентів. По суті, Київський академічний університет є свого роду точкою входу в Академію наук, до академічних лабораторій. Студенти добре навчаються, коли розуміють, коли в них є мотивація, коли їм цікаво. Для того, щоб було цікаво, потрібна актуальна тема, потрібні активні дослідження. Активні дослідження передбачають широке наукове співробітництво. Тому ми шукаємо такі лабораторії.
З іншого боку, хоча академічні інститути менш інерційні, ніж великі університети, все одно певна інерція є. Водночас нам легше створювати цікаві наукові напрями, які тільки розвиваються. Це суть розвитку наукової складової КАУ. Йдеться, зокрема, про такі напрями, як квантові матеріали, квантові технології, машинне навчання в науці. Цьому ми навчаємо у наших лабораторіях, у яких все це і розвиваємо. Завдяки міжнародному співробітництву в КАУ це відбувається на найвищому рівні.
Також великою перевагою нашого навчання є те, що викладають не професійні викладачі, а самі науковці. Під час спілкування зі студентами з'являються й обговорюються нові ідеї – це процес взаємовигідної комунікації і він ефективно працює. Тому в КАУ і навчання відбувається через дослідження, і наука через навчання.
Водночас, найбільш проблемний момент у КАУ в плані студентів – брак студентів з достатньою підготовкою, тобто, низький рівень бакалаврату. Від початку роботи ми розглядали дві важливі складові. Це високий рівень освіти на першому – бакалаврському рівні. Щоб займатися наукою, початкова, базова освіта дуже важлива. Фізика – наука складна у тому плані, що треба багато чого пройти, багато чого зрозуміти, щоб потім не винаходити велосипед. Чим ви молодші, тим швидше це відбувається, тим це ефективніше. Тому час, коли студенти знаходяться в бакалавраті, дуже цінний. Але рівень бакалаврату у нас, на жаль, доволі низький. Це тою чи іншою мірою спостерігається скрізь у світі, але у нас особливо – знову ж таки, через недофінансування, через те, що займатися фізикою зараз непопулярно, відповідно, молодь не бачить для цього перспектив.
Це питання, що треба достукатися і навіть пояснювати, що насправді перспективи є, просто суспільство поляризовано так, що це вважається неперспективним. Від початку ми думали, що треба створювати якісь програми спільні з університетами. Але це не дуже працює, у першу чергу тому, що університетські спільноти розглядають це як конкуренцію – студентів мало, їх можна зрозуміти. Якщо гроші ходять за студентами і студентів недостатньо, то певний напрямок в університеті закривається – люди розходяться і далі його поновити вже дуже важко.
Водночас, у нашій системі дослідницького навчання – коли викладають переважно науковці, ризик цього значно менший. Якщо студенти є, науковці їх навчають, оскільки молодь потрібна, щоб розвивати науку. Коли студентів тимчасово немає, можна більше зосередитися на науці, тому процес не зупиняється.
Олександр Кордюк, Фізик-експериментатор, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, директор Київського академічного університету
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
